29 Р В Р’В Р РЋР’ВВВВВарта Р РЋР В±.
Ні! Не треба плакати ридма
Бо він, не вартий сліз твоїх..
Нехай ти залишилася сама,
Не твій! Його це тяжкий гріх..
Болить, і серце ніби кат карає,
Воно немов у полум’ї горить..
Душа неначе пташка помирає
Бо крила зламані, здається-не злетить …
Не треба, гірких сліз з очей,
Не видавай свою ти слабкість.
Не вартий він, без снів ночей,
Ти посміхайся всім на заздрість..
Загояться ці страшні рани
І в небо, птицею, злетиш ти знов.
На згадку тільки білі шрами,
Як пам’ятка про зраджену любов..
Зустрінеш справжнє ти кохання,
Забудеш про цю біль страшну…
І серце знову щастям запалає,
Відродиться Любов, як Фенікс з попелу..
Я знаю… як кохання помирає
І серце як жорстоко біль гнобить..
Минеться…, все забудеться і кане,
Ось тільки зараз,трохи ..поболить……
ок. я бачу ви вже трошки допрацювали. але не все.
"кат катує" - перший варіант був краще.
не слабість, а слабкість
не з попілу ,а з попЕлу
і взагалі ,в мене склалось враження, що писати українською Вам важко. якось вимучено, не природно.
це лише моя думка.
Взагалі то цей твір народився в мене десь хвилин за п'ятнадцять, та ще і сьогодні - тому він трохи не допрацьований, але ж на то він і експромт, чи не так?
А на українські мові я ніколи ще писала, це мій перший твір..